Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент освіти  і науки ОДА

Відділ освіти Васильківської РДА

Розвиток пізнавальних процесів на основі диференціації навчання на уроках математики в початкових класах

З досвіду роботи

вчителя початкових класів

Приставки І.В.

 План

1.  Історія розвитку поняття диференційованого навчання………………...................................................................3

2.  Диференційований підхід до навчання – один із головних способів оптимізації педагогічного процесу………………………………………………….….……..4

3.  Необхідні умови щодо використання диференційованого навчання…………………………………………………..……....6

4.  ДОДАТКИ……………………………………………...…………8

1.     Історія розвитку поняття диференційованого навчання.

Перш, ніж підійти до розгляду проблеми диференціації на уроках математики. необхідно познайомитися з історією розвитку даної проблеми.

Навчально-виховний процес базується на традиційно встановлених та виникаючих у сучасних умовах загальних положеннях, які дозволяють реалізувати навчальну, розвивальну та виховну функцію освіти, в педагогіці ці загальні положення одержали назву принципів навчання.

Вперше з історії педагогічної думки Я.А.Коменський розробив систему принципів навчання. Він їх назвав основоположеннями, на яких повинен базуватися навчальний процес. Одним із принципів, висунутих сучасною дидактикою, є принцип індивідуально-диференційованого характеру навчання.

Н.К.Крупська вперше висловила думку про пряму залежність успішної роботи педагога від методів та прийомів, які він обирає по відношенню до кожного учня.

Творчий пошук рішення даної проблеми продовжився у 30-ті роки, коли визначились оптимальні умови індивідуально-диференціованого підходу до дітей. А починаючи з 1944 року на сторінках педагогічних журналів публікує свої статті О.О. Люблінська, яка критикує вчителів, які не дають розвиватися як слабшим, так і сильним учням, так як своїй роботі орієнтуються на середнього учня. А педагог С.П.Редозубов пропонував вчителям працювати і з класом у цілому і з окремими учнями.

Найбільший внесок у розвиток даного питання зробив В.О.Сухомлинський. Він підніс принципи індивідуально-диференційованого підходу до рівня основного і головного.

Особливу увагу він приділяв слабовстигаючим дітям. "Спостереження призводить до природного висновку: в навчанні та вихованні таких дітей потрібні міри, необхідний тонкий, делікатний, індивідуальний підхід".

'"Головне - не допустити переживання такими дітьми своєї неповноцінності і перешкодити появі у них байдужості до навчальної праці не притупити почуття честі та гідності". А для цього необхідно давати таким дітям завдання, які б гарантували успіх, закріплювали його силу і віру в себе. В результаті, до наступного завдання він приступить з "почуттям успіху", що і вважається необхідною умовою продуктивної діяльності.

Цікавили Сухомлинського і обдаровані учні, які знаходяться на протилежному полюсі від слабовстигаючих. На уроці вчитель підбирає для сильних учнів завдання, виходячи за межі навчальної програми, щоб дати розуму учня роботу, потребуючи напруження. В результаті такого диференційованого підходу "в кожному класі, в кожному поколінні дітей, прибуваючих до школи, з'являються талановиті математики, механіки, конструктори, а також талановиті хіміки, філологи та історики", а це і є тим головним, ш : повинне вирішуватися у процесі навчання, розвитку і виховання.

2. Диференційований  підхід до  навчання — один із головних способів  оптимізації педагогічного процесу.

Одним із завдань сучасної педагогіки є постійне покращення навчального процесу; . іншими словами, його оптимізація.

Принципи диференційованого підходу до навчання є найбільш ефективним способом оптимізації.

Щоб розібратися в характері та різних формах диференційованого підходу, на які багата практика, потрібно зрозуміти, звідки витікає необхідність диференціації в навчанні. Відоме положення про те, що люди різняться своїми задатками, типами пам'яті, стилем сприйняття навколишнього, домінуючим характером мислення та інше. Різні умови, різний життєвий досвід, різний ступінь успіху навчання на попередніх етапах навчання, характер викладання і зараз обумовлює відмінність між учнями. Тому щоб навчальний процес в максимально можливій мірі розвивав всіх учнів, треба при виборі форм, методів, засобів навчання здійснювати диференційований підхід.

К.Д.Ушинський писав, що розподіл класу на групи, одна з яких сильніша др.. необхідний засіб, при умові, якщо вчитель вміє, працюючи з однією групою, дати другим корисні самостійні вправи.

Склад груп учнів, які потребують завдання підвищеної трудності, не повинен бути постійним. По мірі росту можливостей учня вчитель переводить його в другу групу. Ні яких списків груп "сильних", "середніх", "слабших" не рекомендується складати, але ж їх існування "необходимо учитьівать при планировании учебного процесса" на уроці і при поясненні домашнього завдання.

Спираючись на вимоги щодо використання диференційованого навчання та узагальнивши свій сорокарічний досвід роботи в початкових класах, найбільший внесок в розвиток проблеми на сучасному етапі зробила заслужена вчителька України С.П.Логачевська. у своїй книзі "Диференціація у звичайному класі" Світлана Панасівна детельно розкрила організацію навчального процесу по впровадженню внутрішньої диференціації на всіх етапах засвоєння навчального матеріалу.

"Наше завдання "не загубити" жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладайє природою, сім'єю, школою.

Отже, диференційований підхід до навчання на уроках математики - це один із способів оптимізації навчального процесу, основа розвивального навчання і тому вивчення та впровадження диференційованого підходу виявляється необхідним для успішного навчання та виховання на сучасному етапі розвитку суспільства та держави.

Одне з головних завдань, які закладено в Державному стандарті початкової загальноосвітньої освіти – це орієнтація системи освіти на дитячу особистість, її розвиток. Практика доводить, що особистісно розвивальна спрямованість освіти неможлива без диференційованого навчання.

Вчителю класу-комплекту доводиться тримати в полі зору не лише учнів класу, який працює самостійно, а й учнів з низьким рівнем пізнавальної активності, щоб своєчасно їм допомогти. Тому заздалегідь готую картки, що містять диференційовані завдання з урахуванням рівня готовності кожного учня до самостійного виконання. Передбачаю додаткові завдання для добре підготовлених учнів, а також картки з різними видами допомоги для слабо встигаючих. Такі завдання мають поєднати навчальний процес усього класу з допомогою учням, що повільніше сприймають матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів .

Я вважаю, що основне призначення диференційованих завдань у тому, щоб знаючи і враховуючи індивідуальні відмінності школярів, забезпечити для кожного з них оптимальний характер пізнавальної діяльності. Потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога, щоб підвищити рівень засвоєння програм кожним учнем.

Прийоми диференційованих завдань я звела до таких : диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.

Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань :

- завдання, що потребують різної глибини узагальнення і висновків ;

- завдання репродуктивного і творчого характеру.

III. Необхідні умови щодо використання диференційованого навчання.

Перш ніж впроваджувати диференціацію необхідно виконати деякі умови, щоб мати позитивний результат:

1.      Вивчення навчальних можливостей школярів.

2.      Постійний взаємозворотній зв'язок: вчитель - учень.

3.      Психологічна діагностика.

На наших очах змінився час, у якому живуть наші вихованці. Діти ще до школи одержують велику кількість інформації. Змінився уклад сім'ї, її ставлення до школи, до знань. І все-таки незмінною є вимога; вчитель повинен добре знати соціальний стан сім'ї, пізнавальні здібності, риси характеру кожної дитини, щоб визначити, хто сам зможе працювати, а кому треба допомагати і якою мірою.

Не можна починати впроваджувати диференційоване навчання не визначивши навчальні можливості кожного учня.

За останній час проблеми підготовки дітей до шкільного навчання займають одне з важливих місць у психологічній науці.

Початок уроку ніколи не затягується. Відразу ж після дзвінка у класі встановлюється ділова атмосфера. Уроки починаються переважно із запитання чи завдання, яке мобілізує учнів.

Для чіткої організації роботи дуже важливо передбачити, скільки хвилин діти виконують дане завдання і підбирати посильні завдання, котрі будуть найбільше ефективними для засвоєння даної теми.

Для здійснення диференційованого підходу слід здебільшого підбирати завдання, які мають спільну пізнавальну мету, але відрізняються ступенем трудності чи мірою допомоги.

Основне призначення диференційованих завдань - забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчання.

Принцип побудови диференційованих завдань для закріплення знань, умінь навичок та при проведенні самостійних та контрольних робіт дуже простий і зручний, може використовуватися кожним вчителем в любому класі. Сама суть полягає у тому, щоб не клас ділиться на групи: "сильні", "середні", "слабші", а саме завдання мають такий характер.

Використання диференційованих завдань має позитивні результати: по-перше є можливість визначити рівень засвоєння програмового матеріалу, по-друге розвивати творчі здібності "сильних" обдарованих дітей, а також закріплювати навички самоконтролю і самооцінки, які є найважливішим фактором у розвитку та формуванні особистості дитини.